субота, 16 травня 2015 р.

Балтаджи Мехмед-паша та Катерина І

Катерина в шатрі Великого візира, малюнок художника Мюніфа Фехіма
 Балтаджи Мехмед-паша (тур. Pakçemuezzin Baltacı Mehmed Paşa; 1662— 1712) — турецький політичний діяч XVIII ст. Двічі займав посаду Великого візирa Османської імперії - з 1704 по 1706 та з 1710 по 1711. Ще юнаком потрапив у палац завдяки родинним зв'язкам. Його прізвище походить від назви посади, з якої почалася його кар'єра при дворі. Адже слуги та охоронa покоїв султана називались Zülüflü Baltacılar. За красивий голос та вроду його також прозвали Pakçemuezzin. Під час повстання яничар в 1703 р. підтримав шехзаде Ахмеда та допоміг йому зайняти престол. Спритний царедворець Мехмед-ефенді брав участь в усуненні двох свої попередників, і врешті-решт сам став Великим візиром. Згодом внаслідок придворних інтриг його було вислано в Ізміт. Але в 1710 році, коли розпочалася війна з Росією, падишах згадав про колишнього фаворита та надав йому другий шанс.
Ахмед ІІІ
До речі, онук Турхан Султан,
а отже на чверть українець)
 Можливо, якби Ахмед ІІІ тоді сам очолив військо, все б склалося інакше. Адже він був одним з небагатьох прогресивних політиків та реформаторів на османському престолі, що робив спроби подолати відставання Османської імперії від європейських держав. За його правління, що згодом отримало назву Епохи тюльпанів (Lale devri), мистецтво та архітектура пережили новий розквіт під впливом європейської культури. Проте схоже, що падишаха не приваблювала безпосередня участь у військовиx баталіяx, тому й було викликано із заслання Мехмеда-пашу. Султан повернув йому титул Великого візиря та призначив головнокомандувачем османською армією.
 Прутська кампанія Петра І, на відміну від тріумфальної Полтавської битви, практично не висвітлена у працях російських та українських істориків. Життя правителя, царювання якого стало таким знаковим у долі Московії, моглo б обірватися під молдавським містечком Станілешти. Після легендарної перемоги під Полтавою в 1709 році Петро І мав намір завоювати Молдову i Валахію, а також за підтримки місцевого населення закріпитися на Балканах. Однак плануючи Прутський похід, він явно недооцінив супротивників та переоцінив союзників. Адже проти нього виступали, об'єднавши сили, кримські татари, запорізькі козаки, шведи та турки. Про те, наскільки легкою видавалася майбутня військова кампанія, свідчило рішення царя взяти з собою жінок, в тому числі і коханку Марту Скавронську - майбутню імператрицю Катерину І. Влітку 1711р. російське військо опинилося у вкрай несприятливому становищі: оточене та притиснуте втричі більшою армією турків до річки Прут, на іншому березі якої стояв кримський хан з шведським королем та козаки на чолі з Пилипом Орликом. Петро І був готовий до капітуляції на будь-яких умовах, але домовлятися вирішив лише з найсильнішим з ворогів, намагаючись таким чином усунути інші сторони від диктування умов під час укладення мирного договору.
Марта Скавронська - Катерина I
 З Прутським миром пов'язана цікава псевдоісторична байка про Балтаджи та Катерину. Власне, є дві версії цієї "легенди" - російська та турецька. За першою з них, саме Катерина порадила цареві спробувати відкупитися від полону, заплативши головнокомандувачам турецької армії велетенського хабара. Щоб зібрати для цього достатньо золота, майбутня цариця з фрейлінами та дружинами офіцерів віддали всі свої коштовності. Після повернення з війни героїня та рятувальниця війська російського отримала достойну нагороду - одруження, корону, почесті та особистий іменний орден за заслуги у поході. Пізніше цю історію Вольтер  виклав у своїй книзі про Карла ХІІ.
 Згідно більш сентиментальної турецької версії, Катерина особисто зустрічалася з Великим візиром віч-на-віч, розчулила його та переконала змінити гнів на милість. Про те, як саме їй це вдалося, навіть написано кілька книг - тут вже турки дали волю фантазії,  не поскупившись на пікантнi подробицi.
Петро І :
" Ставь с ними на все, что похотят,
 кроме шкляфства"
 Достовірно ж відомо лише, що підкуп турецького командування дійсно мав місце і на це з армійської казни було виділено 250 тисяч рублів. Також варто відзначити і неабиякий дипломатичний хист віце-канцлера барона Шафірова, який вів переговори з турками. Умови договору були невигідні для Росії - здача Азова з подальшою втратою Азовського флоту, знищення ряду фортець на прикордонних територіях, виведення військ з  території Речі Посполитої та Правобережної України, заборона втручатися в українські справи. Проте Петро І був готовий і до куди більших поступок. Посланці від царя мали інструкції "зголошуватися на все, окрім полону". Зрештою, вдалося уникнути сплати данини Кримському ханству та змусити Карла ХІІ забути про реванш і повернутися до Швеції.
 Девлет Гірей та Карл ХІІ, вкрай незадоволені тим, що їх інтереси не було враховано, поспішили сповістити султана про те, що сталося насправді. Вочевидь, султан прийняв на віру їх версію подій, оскільки наказав стратити Великого візира. Але завдяки заступництву валіде смертний вирок замінили засланням на острів Лемнос. Пізніше Мехмед-паша все таки був задушений за наказом султана.

Карл ХІІ вимагає від турків переслідувати російське військо. До речі, шведського короля турки прозвали Demirbaş - "залізна голова", а російського царя Delı Petro - "божевільний Петро"
Oрден Визволення 
(пізніше перейменований на орден Святої Катерини)
Особливо цікаво в контексті всього вищесказаного виглядає барельєф Растреллі "Прутський похід": «Меч отца Российска пожре у Прута поганые турки»

Книги про Балтаджи та Катерину:

Tурки часто плутають Катерину І з Катериною ІІ

А ця обкладинка нагадує  кадр з фільму "Анжеліка і султан" )))


Немає коментарів:

Дописати коментар